Хотіла зробити цей пост з часу, як я була на свої Батьківщині Харківщини, або як її загально характеризують, Слобожанщині.
У дитинстві (маю наувазі глибокому) я не цікавилась народними строями, вишивкою та культурою, але вже у старших класах певний інтерес виник та я почала собі десь там копатися та читати, підчитувати, гаячи час на вивчення книг, які можна завжди прочитати, замість того аби спитати у бабусі чи дідуся щось про селище, з якого я родом.
Єдине, що знаю, що сім*я по бабці не вишивала точно, оскільки часу на це не було, а мати бабусі жінка була непрацьовита та невправна, тому усе лежало на плечах старшої з трьох сестер - моїй бабусі, яка не була навчена матір*ю нічому. Єдина згадка про вишивку була про те, що тітка якась дуже гарно робила фіранки на вікна вишивкою рішельє, тому щось схоже було у хаті та кухні у бабусі. Дідуся, на жаль, не встигла спитати, він помер, коли я була ще зовсім малою, але певно що там теж не вишивали, бо сім*я пережила Голодомор та часто бідувала.
Чула, що у сусідів через дві хати були подушки вишиті, це вже бачила моя мама, але там бабця була з Західної України, тому нічого дивного в цьому не бачу.
В іншому ж я нічого ні у кого не питала, і, здається, це стане для мене великою прикрістю за декілька років, коли старі селяни, які щось пам*ятають, помруть.
Однак не будемо сумувати, бо на горіщі нашої хати я знайшла старий глечик, який і має стати початком цього посту. Історія його також покрита таємницями, але, якщо послухати дядька та маму, то можна певно сказати, що він був ще з часів постройки хати у 50-х роках, оскільки бабуся казала їм, що глечик той зі старої хати батіків дідуся, що по сусідству з нашою стоїть (хата ця мазанка, була збудована задалеко до народження у 1932 році дідуся, а зараз обкладена цеглою). Отже, можна зробити висновок, що глечик ще довоєнний. Таку історичну знахідку я "колективізувала" та зараз вона стоїть на нашій кухні. А чи є у вас реліквії, які збереглися з давніх часів?
Також з видимого та близького я звичайно побачила хати, особливо старі хати-мазанки, або, як їх називають там, хата-дранка, які можна побачити, коли з хати розібрали цеглу, хату оновлюють, хата закинута або живуть в чом Бог послав.
Ось так виглядає стара обкладена хата, яку закинули.
Старі хати, які розібрали від цегли.
Хата, у якій не мешкають з часів мого дитинства.
Старі обкладені хати, в яких мешкають люди (не певна, що в усіх). Зверніть увагу, дві зірочки означають учасника Другої світової війни, були також факели, то означало, що у хаті є загиблий у війні. Також можна побачити, що у середині є подвійне вікно.
Раніше це була сільрада, також була мазанкою, але обклали, зробили нове приміщення для сільради та це став бар з символічною назвою Хатинка.
Просто старі хати, у яких мешкають, які я власне відношу до найцікавішого. Можна побачити дерев*яну раму, яка зберіглася у чудовому стані, а також віконниці.
І унікальний дизайн старої хати, який трохи дивно, навіть кумедно, осучаснили.
Більшість хат післявоєнного часу, у яких мешкають, виглядають трохи по-іншому. Такі червоні, біжеві та інші кольори - сучасний варіант фарбування. За спогадами мами всі хати були білими, білені ізвістю, фундамент барбували чорною смолою. Зараз ця традиція також зберігається.
Особливість таких хат - це оформлення вікон та підвіконня. Я замалювала п*ять типів, які тим чи іншим чином повторюються по всьому селу, хоча все одно є типи, які не повторюються та унікальні.
І власне хата моїх бабусі та дідуся, яку вони самі побудували у 1957-1959 рр. Вікна новенькі, тільки поставили. Старий варіант фарбування та вікон на другій світлині, зробленій у серпні 2010 року.
Дякую, що завітали та прочитали цей пост :)
